УБИВА́ТИСЯ¹ (ВБИВА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок., УБИ́ТИСЯ (ВБИ́ТИСЯ), уб’ю́ся, уб’є́шся, док.

1. Розбиватися насмерть, умирати, впавши, вдарившись об що-небудь. [Анна:] Вбиваються і лицарі, і коні, на гору добуваючись (Л. Укр., III, 1952, 337); З доброго коня не жаль впасти й убитися (Номис, 1864, № 8910); Поліз у погріб я дулівки ще вточити (Дулівочка-первак — така смачна була!) …Щоб іноді з вогнем біди не наробити, Поліз я поночі, хоча й п’яненький був… Що ж, пане-брате! Біс мене як пхнув — Я й покотивсь… Ще як не вбивсь — не знаю (Гл., Вибр., 1957, 65); // Позбавляти себе життя вогнепальною або холодною зброєю і т. ін. — І він один на всім світі, Один мене любить; А почує, що я вбилась, То й себе погубить (Шевч., І, 1951, 133); В правій руці була в нього [хлоп’яти] велика граната, яку він знайшов у борозні.. — Не кидай! Уб’єшся! — гукнув Орлюк і побіг навздогін за хлоп’ям (Довж., І, 1958, 391).

2. тільки недок., без додатка і за ким — чим, заст. ким, чим, по кому — чому, об кому — чому. Впадати у відчай, надміру віддаватися горю, стражданням, тужити за ким-, чим-небудь. — Да чи журиться отець по мені? — Ох, журиться, убивається, І день при дні сподівається (Чуб., V, 1874, 441); Стали вони йому ото розказувать, як Зінька убивалась, почувши, що його десь на війні убили (Стор., І, 1957, 362); Вона [Галя] за ним [Чіпкою] убивалася, сумувала, плакала (Мирний, І, 1949, 399); Біля труни в головах стояли рідні й ревно тужили.. Але найдужче плакала Наталка сердешна. Де в неї й сили було отак ридати та отак убиватися (Головко, II, 1957, 339); // Тривожитися за когось, ревно піклуватися, турбуватися про кого-, що-небудь; уболівати. — Ой сину, мій сину! Який же ти вдався на виріст і на вроду — та важка недоля твоя буде! — І що рік мені прибуде, то мати гірш мною вбивається, а я таки гоню, мов верба лугова (Вовчок, VI, 1956, 220); — Не дуже хапаєшся [Хомо] того хліба робити, не дуже об господарстві убиваєшся (Кв.-Осн., II, 1956, 234); // розм. Кохати. — Та невже той Хведір так убивається за мною? — думала вона (Мирний, III, 1954, 40).

3. тільки недок. Робити що-небудь, напружуючи всі сили, перевтомлюючись. — Пощо тобі так убиватися при сих ділах? (Фр., VIII, 1952, 403).

4. тільки недок. Пас. до убива́ти¹.

УБИВА́ТИСЯ² див. вбива́тися¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 353.

Убиватися, ва́юся, єшся, сов. в. убитися, б’ю́ся, єшся, гл.

1) Убиваться, убиться. Чи мені втопитись, чи з гори убитись. Н. п. Чи ти, милий, впився, чи з коника вбився. Мет. 103.

2) Вбиваться, вбиться, вколачиваться, вколотиться, втыкаться, воткнуться, погружаться, погрузиться, войти. Як ударив, — так ніж у груди і вбився по колодочку. Над ним коник зажурився, по коліна в землю вбився. АД. І. 270. Як обірвався, то на три сажні у землю вбився. Мнж. 124.

3) — у що. Пріобрѣсти что. Хоч на гроші не розжився, так ув одежу вбився. Мнж. 164. Їм добре каятись, у гроші вбившись. К. Бай. 40. Ніяк Горбоносиха не спромоглася знов убитись у свині. Г. Барв. 417. У колодочки, у пір’я вбитися. Пріобрѣсти опереніе, опериться. Переносно о людяхъ: вырости. Не вспів ще в колодочки вбиться, а, бач, яке затинає! він убився в крильця. У него выросли крылья. Погодуй нас хоч трошечки, ой поки ми в крильця вб’ємося та в силочку вберемося. Н. п. — в силу, в потугу. Пріобрѣсти силу, сдѣлаться сильнымъ. Я корюся, поки у силу та в потугу вб’юся. К. Бай. 58. — у славу. Пріобрѣсти славу, прославиться. Він у славу вбився. К. Досв. 164.

4) Только несоверш. в. Сильно горевать, тосковать, кручиниться, убиваться. Рудч. Ск. II. 115. Десь моя ненька, десь моя старенька за мною вбивається. Н. п. Чорнявая коханая по милому вбивається. Хата. 7.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 4. — С. 306.