СТИ́ШУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко СТИША́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., СТИ́ШИТИСЯ, шуся, шишся, док.

1. Ставати тихішим, не дуже чутним (про звук, шум і т. ін.); затихати. Десь за вишняками то наростав, то стишувався людський гомін (Кочура, Зол. грамота, 1960, 494); Вже вечоріло.. На селі вже гомін стишався (Вовчок, І, 1955, 145); Стало тихіше. Гармидер стишився. Можна було балакати (Н.-Лев., VII, 1966, 264); На галявині стишився галас. До учительки сходився клас (Мас., Сорок.., 1957, 349).

2. Припиняти розмову, спів, крик і т. ін.; замовкати. [Кассандра:] Се ви його убили! (Раптом стишується і говорить зовсім убитим голосом). Ні, се я… (Л. Укр., II, 1951, 277); Той у кутку сидить І люльку смокче. Той у вікна позирає… Жіноцтво стишилось і мовчки вишиває (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 191); Крик Тані приголомшив художника. Він стишився, позадкував до виходу (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 301); // Переставати видавати або утворювати слабші звуки (про механізм, інструмент і т. ін.). Раптом мати обриває мову, стишується прядка (Цюпа, Добротворець, 1971, 6); // перен. Переставати виявляти ознаки життя. Не співа «надобраніч» пташина, тільки нечутно літають великі, чудні кажани, гасла неначе розносять, щоб стишилась ціла країна (Л. Укр., І, 1951, 304); // безос. В селі стишилось.

3. Ставати повільнішим, менш швидким; уповільнюватися. Ось колеса торкаються землі, мчать по ній, та поволі стишується їхній біг (Шиян, Партиз. край, 1946, 8); // Сповільнювати свій рух; іти, їхати і т. ін. повільніше. Машина йде шляхом і раптом стишується, стає (Епік, Тв., 1958, 568); Поїзд пролетів рейками сам, все стишуючись, а згодом за допомогою вагонника, що, увиваючись біля коліс вагонів, затримував їхній біг, і зовсім спинився недалеко кліті [рудні] (Досв., Вибр., 1959, 343); Конячка.. стишилася, дрібно перебираючи ногами, пішла поволі (Збан., Сеспель, 1961, 338); // Припиняти рух; зупинятися. У холодочку, під вербою, Приліг Чабан спочить;.. Собака у ногах лежить. Не боязко, заснути можна сміло; Отара стишилась, лінується ходить, Бо дуже сонечко пригріло (Гл., Вибр., 1951, 89); Ішов [Герман] так, може, з півгодини.. Ліс тут кінчився.. Герман стишився, притулився до крислатого бука (Фр., VIII, 1952, 370); Коні, пританцьовуючи, стишилися біля Дмитра (Стельмах, На.. землі, 1949, 488).

4. Ставати слабішим, ущухати (про явища природи). Над нами стишувався дощ (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 60); Десь опівночі на якусь годину стишився вітер, вляглася заметіль і крізь розкуйовджені хмари глянули на землю мерехтливі зорі (Цюпа, Грози.., 1961, 11); Тільки на третій день стишився мороз. Знову почалась відлига (Шиян, Переможці, 1950, 224); // безос. Надворі разом стишилось. Швидко море.. заблищало, все вкрите білими гребенями по зеленій воді (Н.-Лев., II, 1956, 234); // Зменшуватися в дії, в силі вияву і т. ін. — Якась невдача? — тихо запитала мама, коли бурхлива Санина діяльність по перекиданню і псуванню речей трохи стишилася (Собко, Звич. життя, 1957, 109); // Ставати менш відчутним (про біль, почуття і т. ін.); угамовуватися. Уляна відчувала на собі погляди ворогів. Їй було страшно.. Але ось під натиском благородної волі до життя й перемоги стишується хвиля страху (Довж., І, 1958, 294).

5. Переставати сердитися; заспокоюватися, утихомирюватися. Він затулився обома [руками] та ридає-ридає!.. Ледве вже його розговорила [пані], і цілувала вже, і обнімала, насилу стишився (Вовчок, І, 1955, 132); Вона.. руками пружними од мене одбивалась. Нарешті стишилась (Рильський, І, 1960, 267).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 708.