СКАЛАМУ́ТИТИСЯ, иться. Док. до каламу́титися. Прозора вода враз скаламутилася, в ній затанцювали білі порошинки (Сенч., На Бат. горі, 1960, 32); Уляна помітила, як скаламутились і потемніли Маркові очі (Мик., II, 1957, 516); В її серці все якось поміщалось, скаламутилось, так що вона не знала, чи радіть, чи плакати? (Н.-Лев., II, 1956, 256); Йшли похмуро й мовчки, ніби разом із вечірніми присмерками насунулась і думка про якесь незрозуміле для них нове життя. Вони відчули, що й Мозолівка вже скаламутилась, як повідь повесні (Панч, II, 1956, 409).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 9. — С. 246.