ПРОГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.. ПРОГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., перех.
1. Застосовуючи тепло, нагрівати що-небудь як слід, цілком, повністю. Консервовану квасолю перекладають у каструлю разом з рідиною, прогрівають, відціджують і заправляють вершковим маслом (Укр. страви, 1957, 216); Помилка Кальниболоцького полягала в тому, що він, не зумівши прогріти наскрізь заліза, спалив його і коли почав варити, у нього нічого не вийшло… (Сенч., Опов., 1959, 19); // Зігрівати що-небудь якоюсь мірою, віддаючи йому власне тепло. Це весна. Нехай буяє повінь! Хай проміння землю прогріва (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 89); Влітку сонце нагріває поверхню [тундри], але ще не настільки, щоб прогріти її на велику глибину (Фіз. геогр., 5, 1956, 124); // Повертати втрачене тепло замерзлому тілу або його частинам. Змерзлий [Костюк] сидів біля грубки, сьорбав із кухлика чай. — Прогріваю себе, — пожартував він, — з усіх боків: зовні і зсередини (Головко, II, 1957, 526); // Примушувати працювати (охолоджений мотор). Десь глухо гуло: то шофери прогрівали мотори (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 31).
2. перен. Втішати, підбадьорювати кого-небудь співчуттям. Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта. Він мовчки ішов зі своєю чистою кроковкою і чув на собі сотні очей, одні прогрівали його надіями [на землю], інші просвердлювали злобою (Стельмах, II, 1962, 131).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 7. — С. 161.