ПОМА́ЛУ, присл.

1. Повільно, не поспішаючи. Юра помалу, обережно брів по воді (Фр., IV, 1950, 426); Поїзд посувався помалу (Собко, Шлях.., 1948, 98).

2. Поступово, не зразу. Капризувала [дитина], плакала, їсти не хотіла, далі помалу вщухла (Вас., II, 1959, 215); Помалу мої болі, викликані листом Мотрі, почали вщухати (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 196).

3. У невеликій кількості; потроху, трохи. — Вінок уже замовлено, і гроші на нього помалу збираються (Коцюб., І, 1955, 166); Жаль їй було не помалу на свого ясного жениха, на Сомка Якима (П. Куліш, Вибр., 1969, 95).

4. Без зайвих вимог, скромно. —Все ми гуртом робимо, та й живемо собі помалу, нікого не зачіпаючи (Мирний, IV, 1955, 331).

Пома́лу ви (ти і т. ін.)! — вигук, яким застерігають, попереджують кого-небудь. — Помалу ви, потерчата! — скрикнула налякана Маріора, притримуючи стіл рукою (Коцюб., І, 1955, 186); Та помалу ти з тим квачем! Ось на мене ляпнуло! (Л. Укр., III, 1952, 650).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 112.

Помалу нар.

1) Тихонько, осторожно, слегка. Помалу ступайте, пилу не збивайте. Чуб. III. 34. Мороз дуже старий чоловік; він як дихне помалу, то й мороз не великий. Чуб. І. 32.

2) Тихо. Ой помалу малу, чумаченьку, грай, да не врази мого серденька вкрай. ЗОЮР. II. 21.

3) Медленно, не спѣша. Ой ходімо, пане-брате, на той кут помалу. Чуб. V. 256. Ні, каже, не біг, — я помалу йшов. Рудч. Ск. II. 182. Ум. Помаленьку, помалесеньку, поманесеньку.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 293.