ПОЗИ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок., ПОЗИСКА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., діал. Домагатися, добиватися чого-небудь. Трохи їй було стидно, що мала надію пози-скати собі Славкову любов (Март., Тв., 1954, 272); // Заслуговувати що-небудь у когось. Випереджувала [Рахіра] всі його бажання, і кождий поступок його позискував у неї похвалу (Коб., II, 1956, 75).

◊ Позиска́ти кого — добитися чиєїсь прихильності, ласки. Він думав, що лагідністю, уступками позискає Довбущуків (Фр., V, 1951, 16).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 814.