ОСЛІ́Н, ло́на, ч. Переносна кімнатна лава для сидіння. Сидить батько кінець стола, На руки схилився,.. Коло його стара мати Сидить на ослоні, За сльозами ледве-ледве Вимовляє доні (Шевч., І, 1963, 25); Газдині давали лад всередині хати: мили столи, лавиці, ослони (Хотк., II, 1966, 37); Крім стола, в кімнаті був невеличкий ослін, на якому сидів комбат (Дмит., Наречена, 1959, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 5. — С. 771.
Ослін, лону, м. Продолговатая скамья. Вас. 194. Чуб. VII. 387, 388. Ти сядеш на лавці, а я на ослоні. Kolb. І. 58.
2) Станокъ у колесника, на которомъ тешуть. Сумск. у. Ум. Ослінець, ослінчик, ослоник, ослононько. Посаджала на ослононьку. Мет. 200. Ой сядь на ослоник. Грин. III. 498.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 68.
ослі́н (зменшені — ослі́нець, ослі́нчик, осло́ник) — у сільській хаті — коротка переносна кімнатна лава для сидіння. Сидить батько кінець стола, На руки схилився; … Коло його стара мати Сидить на ослоні, За сльозами ледве-ледве Вимовляє доні (Т. Шевченко); Хмельницький сів на дубовім ослінці край вікна (І. Франко).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 423.