НАСУ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАСУ́ПИТИ, плю, пиш; мн. насу́плять; док., перех., розм.
1. Виражаючи незадоволення, гнів і т. ін., зсуваючи брови, морщити лоба. Грицько насуплює брови, сміливо прочиняє двері й увіходить у залу (Вас., І, 1959, 159); Він насуплює брови, люто блимає маленькими сірими очима (Козл., Сонце.., 1957, 13); Званов насупив своє широке обличчя з гострими вилицями (Донч., II, 1956, 89).
2. рідко. Те саме, що насува́ти 1. Млявий сумнів пробіг по юрбі. Кому кашкет на очі насупив, в кого вихватив і кинув гвинтівку додолу (Головко, І, 1957, 75).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 209.