НАСТО́ПТУВАТИ, ую, уєш, недок., НАСТОПТА́ТИ, топчу́, то́пчеш, док., заст. Наступати (у 1 знач.). Турн злобно сильною п’ятою На труп Палланта настоптав (Котл., І, 1952, 258); Шабля заблищала, голова татарська покотилася; кінь настоптав копитом, голова луснула (Мирний, І, 1949, 219); Настоптав з переляку чернець Діві на волосся шовкове (Вишня, І, 1956, 172); // Наступивши, розбивати що-небудь. Зачепив [Михайлик] ногою якусь полив’яну гладишку й ненароком її настоптав (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 5. — С. 202.