ЗАСТЕРІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок.. ЗАСТЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш; мин. ч. застері́г, регла́, ло́; док., перех., без додатка, із спол. що, щоб.

1. Заздалегідь попереджати кого-небудь про щось небезпечне, небажане. Горький не раз застерігав молодих письменників проти зловживання діалектизмами (Рильський, III, 1956, 77); — Але робити це треба дуже обережно, — застерігає дід Максим (Збан., Єдина, 1959, 306); Сивий вартовий щось хотів заперечити чи застерегти, щоб ми не розмовляли, але тільки махнув безнадійно рукою (Досв., Вибр., 1959, 159); Він, він винен в усьому!..В пастку, в смертельну пастку завів, не сказавши дівчині всієї правди, не застерігши, що її тут жде (Гончар, Тронка, 1963, 242); // від чого. Оберігати від кого-, чого-небудь, запобігати чомусь поганому. Колючий глід хапався за одежу, немов спинити хотів її, застерегти від небезпеки (Шиян, Переможці, 1950, 188).

2. Робити додаткове зауваження, роз’яснюючи або уточнюючи думку. Писання споминів про таких близьких людей, якими були для мене і дядько і Ковалевський, не може вважатись спокійною роботою, — наперед застерігаю, що там, певне, не мало буде суб’єктивного (Л. Укр.,У, 1956, 394); Зразком для себе як письменника.. вважає [І. Франко] і Щедріна, застерігаючи при цьому завжди, що він шукав свого власного шляху (Рад. літ-во, 3, 1957, 42).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 329.