ГУБА́¹, и́, ж.

1. Кожна з двох шкірно-м’язових рухомих складок, що утворюють краї рота у людей і тварин. Юзя нагнулась над книжкою, і губи.. почали тремтіти (Л. Укр., III, 1952, 642); Кінь, почувши волю, підійшов до воза, довгою губою почав підбирати сіно (Чорн., Потік.., 1956, 78); * Образно. До готового хліба губа знайдеться! (Мур., Бук. повість, 1959, 298); * У порівн. Білий мішок з мукою важко розсівся коло буфета, закопиливши, наче губи, свої краї (Коцюб., II, 1955, 359); // Рожеві, червонуваті краї цих складок, що є зовнішньою частиною слизової оболонки ротової порожнини. Карі очі чорніли, як терен; невеликі повні губи червоніли, як вишня в зеленому листі (Н.-Лев., II, 1956, 224); Жінка злегенька розтулила червоні підфарбовані губи (Досв., Вибр., 1959, 206).

∆ За́яча губа́, мед. — природжене ненормальне роздвоєння верхньої губи в людини. Він.. провів багато пластичних операцій.. заячої губи, вовчої пащі, дефектів носа (Наука.., 9, 1961, 60).

◊ Гу́бу (гу́би) копи́лити (закопи́лювати, закопи́лити) — ображатися, гніватися, сердитися; пишатися, зазнаватися. — Я до неї і звідтіль, і звідсіль, а вона тільки, було, спідню губу копилить (Н.-Лев., II, 1956, 474); Свекруха лається, .. як скажеш що, то — й «дурна і неспособна», як мовчиш —то — «чого губу копилиш?» (Григ., Вибр., 1959, 197); — Пхі, красу знайшли, — сказала крамарева дочка й закопилила губу (Головко, II, 1957. 63); 3 пі́ною на губа́х — з великим злом, ненавистю. — Коли я мав сумнівну приємність бачити тебе востаннє, ти з піною на губах стверджував, немов саме,з моєї вини всі в інституті почали тупцювати на місці (Шовк., Людина.., 1962, 307); Молоко́ на губа́х [не обсо́хло] у кого — молодий, недосвідчений хто-небудь. [Xарлампій:] Ще у вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаяти (Стар., Вибр., 1959, 200;; На всю (по́вну) гу́бу: а) великий, значний; справжній. — Та що й казать: Клим — багатир на всю губу (Н. —Лев., III, 1956, 324); б) (з дієсл.) про велику міру чого-небудь. — Можна позаздрить тобі, Семене, ..На повну губу живеш (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 63). Роби́ти з губи́ халя́ву — не виконувати обіцянки, обдурювати, перебільшувати. Не годиться халяву з губи робити (Номис, 1864, № 6867); — Коли хтось робить із губи халяву, тобто розминається з правдою, собачка мій завше гавкає… (Ільч.. Козацьк. роду.., 1958, 39); Як (на́че) ме́дом по губа́х [мазну́ти] — подобатися, дуже підходити, збігатися з бажанням. — Розплановано дуже добре. Мені такий варіант просто як медом по губах (Добр., Тече річка… 1961, 170).

2. тільки мн. Кінці кліщів, лещат і т. ін., що служать для захоплювання, стискування і т. ін. предметів.

ГУБА́², и́, ж. На Півночі СРСР — поширена назва заток, які глибоко вдаються в сушу. Завданням цієї дослідницької групи було відшукати морський шлях з Обської губи в Єнісей (Видатні вітч. географи.., 1954, 151).

ГУБА́³, и́, ж. У Московській Русі — адміністративно-територіальна округа, що пізніше відповідала повітові.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 185 - 186.

Губа́, би́, ж.

1) Губа. Як би не зуби та не губи, була б душа на дубі. Ном. № 368. Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть. Ном. Поцілував Бондарівну у самії губи. Закр. 100. Иногда въ значеніи: ротъ. Має губу від уха до уха. Ном. № — ротъ до ушей. З доброї губи добре і слово. Посл. На всю гу́бу. Вполнѣ, совершенно, сильно, очень. Реве на всю губу. Чуб. ІІІ. 382. На всю губу пан. Ном. № 1160. Гріха на всю губу. Шевч. Въ Галиціи — ці́лою губою. Ґазда цілою губою. Ном. № 10101. Роспусти́ти гу́би. Много говорить, врать, сплетничать. А вони вже й роспустили губи; ех, бабська натура! Ном. Гу́бу закопи́лити. а) Надуться, разсердиться; б) заважничать. Ном. № 5084. Роби́ти з губи́ халя́ву. Не исполнять обѣщанія. Не роби з губи халяви.

2) мн. Гу́би. Грибы. А хто любить губи, губи, а я печериці. Закр. 87. Виросло несчислено богато ріжних губ та грибів. Гн. І. 70.

3) = Губа́ня. Гол. Од. 80, 83. Ум. Гу́бка, гу́бонька, гу́бочка. Мнж. 108. Ув. Губи́ще.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 335.

губа́ (зменшені — гу́бка, гу́бонька, гу́бочка) — кожна з двох рухомих шкірно-м’язових складок, що ут­ворюють краї рота у людей і тва­рин; повні, червоні губи — ознака молодості, краси, пop. у І. Нечуя-Левицького: «Карі очі чорніли, як терен; невеликі повні губи черво­ніли, як вишня в зеленому листі»; цілувати в губи — ознака кохання («Поцілував Бондарівну у самії гу­би»); іноді ознака рота («Мав губу від уха до уха»); по губах угадують настрій, поведінку людини (губу закопилити означає «надутися, розсердитися» або «зазнатися»), її характер (розпустити губи [як капиці] означає «багато говорити, брехати, пліткувати»); типовий ви­слів народних казок з ключовим словом губи: «По губам текло — в рот не попало». Язичок мельне, та й у кут, а губу натовчуть (М. Номис); 3 доброї губи добре й слово (прислів’я); У нього губа не з ло­пуцька (не з луба) (приказка — про того, хто добре знається на чомусь, ласий до чогось, не дурень); фра­зеологізми: з пі́ною на губа́х — з великим злом, ненавистю; молоко́ на губа́х [не обсо́хло]— молодий, недосвідчений (тому кажуть ще: «Йому ще материне молоко тече по бороді»); на всю (по́вну) губу́ — 1) великий, значний, справжній. На всю губу пан (М. Номис); 2) ду­же, сильно. Реве на всю губу (П. Чубинський), роби́ти з губи́ халя́ву — не виконувати обіцянки, обдурювати, перебільшувати.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 159-160.