ВУДИ́ЛА, и́л, мн. Залізні стрижні, прикріплені до ременів вуздечки, якими гнуздають коня. Купи мені золоті вудила, Щоб я твого коня до води водила (Чуб., V, 1874, 195); Коні мирно терлись мордами й дзеленькали вудилами (Панч, II, 1956, 324).

◊ Закуси́ти вуди́ла див. заку́шувати¹.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 781.

Вудила, дил, с. мн.

1) Узда, уздечка.

2) Въ хвостѣ Большой Медвѣдицы названіе одной изъ меньшйхъ звѣздъ, находящейся между конечной и средной звѣздой. Мнж. 148.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 258.