БА́РДА, и, ж., діал. Сокира, тесак. Їм [дітям] часом здавалось, що вони чують чийсь хід потайний, глухе гупання барди, хекання втомлених грудей (Коцюб., II, 1955, 312); Були [в руках] сокири, барди, ломи, киї, рогачі (Смолич, II, 1958, 35).

БАРДА́, и́, ж. Відходи виробництва на спиртових заводах, що використовуються для годівлі худоби. Він [сотник] почув, що у пана хорунженка у винниці барда добра (Кв.-Осн., II, 1956, 154); Частину картоплі здаємо на спиртовий завод, а звідти одержуємо барду, яку використовуємо для годівлі корів (Колг. Укр., 2, 1959, 36).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 1. — С. 105.

Барда, ди, ж.

1) Краюха хлѣба. Шейк.

2) Топоръ особой формы. Въ хотин. у. и у гуцуловъ: родъ плотницкаго топора съ широкимъ лезвіемъ. Шух. І. 87. Казала йому хату ставити без барди і сокири. Чуб. V. 819. А кедрина не калина, я сам їй тесав, що зарубав яснов бардов, як в серденько тяв. Федьк. ІІІ. 168. Ум. Бардичка, бардочка. Як затну бардичку до бука. Федьк. І. 97.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 29.