БАЛДА́, и́, ж., розм. Великий з довгим держаком молот. [Ганджа:] Хе-хе, була колись така техніка. Один свердло держить, другий балдою його забиває (Мокр., П’єси, 1959, 196).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 1. — С. 96.
Балда, ди, ж.
1) Большой топоръ. Вх. Зн. 1.
2) Неуклюжая, неповоротливая женщина. Ном. № 13951.
3) Въ загадкѣ: далда-балда — свинья.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 1. — С. 24.
балда́ — велика сокира чи обух; символ нерозумної, незграбної людини. Гне шахтар дугою спину і кляне свою судьбину, під рукою обушок чи балда і молоток (М. Упеник).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.
— С. 25.