стіл —

1) (зменшені — сто́лик, сто́личок) вид меблів у вигляді горизонтально укріпленої на ніжках широкої дошки (іноді з ящиками, тумбочками), на яких розміщують різні предмети; такий предмет разом з їжею, що стоїть на ньому; здавна стіл у хаті (звичайно у світлиці) — це шанована річ, хатній престіл; на нього нічого не можна було класти, крім їжі, бо решта може бути чимось нечистим; стіл стояв на покуті, обрамлений лавами; тут збиралася сім’я, передусім для споживання їжі; момент споживання страви був дуже важливим: під час їжі треба було мовчати або обходитися якимись найнеобхіднішими словами; не можна було робити будь-яких непристойних рухів; сама участь у трапезі була актом якогось містичного єднання роду; стіл набирав значення вівтаря; не годилося на ньому сідати, бо на нім святий хліб кладеться; на стіл гріх класти шапку, бо то місце самого Бога; не можна класти на стіл ключі, щоб у хаті сварки не було; не можна давати їсти на непокритому столі, а то злидні нападуть; стіл уосібнював статки й щедрість, гостинність родини, бо казали: «До столу добре сісти, коли на нім є що їсти», «Подали груш, та й з-за столу руш»; до столу запрошували тільки добрих людей, примовляючи при цьому: «Що не є в печі, те й на стіл мечи»; не кожен удостоювався такої честі й щедрості: «Є на столі, но не мені», «Як кого, то й за стіл саджають, а кого, то й з-під лави виганяють»; гість за столом мав дотримуватися певних правил поведінки: «За чужим столом не махай постолом»; «Кому за стіл, а кому хоч під стіл»; стіл був родинним вівтарем як у щоденному житті («Стіл хліба не поїсть»), так і в знакові моменти життя сім’ї, наприклад, одним із головних предметів у весільних ритуальних обрядах: «Аби чим-небудь за стіл завести, а з-за стола й самі вийдуть»; всі значні угоди, визначні події в родині завершувалися традиційним «сісти за стіл», наприклад, заручини, народини, купівля-продаж; тут відбувалася ритуальна свята вечеря, проходили великодні празникування, розговини; на столі завжди лежав хліб-сіль: «Хліб на стіл, тоді стіл престіл, а хліба ні куска — так і стіл дошка»; про сакральне значення стола свідчить приказка: «Не бий стола, стіл — Божа долоня»; малу дитину кладуть на стіл, бо здавна вважали, що «то янгол»; стіл був останнім пристановищем у рідній домівці для небіжчика, звідси лягти на стіл — умерти. Свиню пусти під стіл, а вона лізе на стіл (прислів’я); Зевес їй оддавав повагу і посилав од столу брагу (І. Котляревський); Ой ждала ж я, дожидала, столи застилала (А. Метлинський); Бував на коні і під конем, на столі і під столом (М. Номис); За чиїм столом сидиш, того й правду хвалиш (прислів’я);

2) у Київській Русі — князівський престол. Стіл київський захопив підступно Святополк (П. Загребельний).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 579-580.