бо́дня (зменшено-пестливе — бо́денька)— один з найстаріших виробів народного деревообробного промислу (бондарство) — дерев’я­на низька діжка з клепок, яку накривають віком з висячим замком; зазвичай має вушка; на Поліссі посудина була призначена для збе­рігання одягу, тканин, цінних ре­чей, грошей тощо, на Полтавщині та інших місцях України — для зберігання харчів (передусім сала) — Ой одна ж нас, брате, мать родила, Та не одним щастям наділи­ла. Тобі дала скриню, мені — бодню, Тобі дала щастя, мені — недолю (пісня — символізація скрині як багатства, щастя, долі, а бодні як бідності, недолі); — Мого батька?.. Де спійняли?— Циганчук спитав. — Таки в нашій коморі бодню розбивав (С. Руданський); Сама товста, як бодня, а шия хоч обіддя гни (І. Нечуй-Левицький); І мов з бодні ду­жий голос Не то мовить, то кри­чить (І. Франко); Впала боденька з гори (М. Номис).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 46.