хазя́їн = хазя́й (ж. хазя́йка) — той, хто займається господарством, веде господарство, а також господар дому, глава сім’ї (стосовно гостей, відвідувачів тощо); народ прославляє доброго хазяїна, бо без нього «і хата (дім) сиротина», «і земля сиротина», а «чужі руки — круки (кочерги)»; у дбайливого хазяїна «й соломинка не пропаде», «двір держиться», бо «добрий хазяїн рук не покладає», а «в дурного хазяїна і колесо з воза вкрадуть» (пор.: «У ледачого хазяїна і чоботи з ніг вкрадуть»); цінувалося хазяйське око: «Від хазяйського ока кінь добріє», «Хазяйське око догляне більше, як чотири наймити»; кожний добрий хазяїн знає: «Не доглянеш оком — заплатиш боком», «Де оком не доглянеш, там калиткою доплатиш», «Хазяїна око товар живить»; і тільки дурний хазяїн каже: «На наш вік стане, а після нас хоч трава не рости»; див. ще госпо́дар, господи́ня. Без хазяїна й двір плаче (М. Номис); Він, до тії прийшовши хати, хазяїна став викликати (І. Котляревський); Ой хазяїн дома хазяйнує, на білому спати лягає, а безщасний чумак у дорозі всяку муку приймає (пісня); Гостям сміх, а хазяїну сльози (М. Номис); Хазяй на всю губу (М. Номис); Питається сам хазяй (С. Руданський); І такою хазяйкою зробилась невсипущою на все село (казка); фразеологізми: ви́йти в хазяїни́ (в хазяї́), ста́ти (зроби́тися) хазя́їном — розбагатіти, зажити в достатку;

2) (з великої літери) див. Домови́к.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 615.