те́рен[ь] (зменшено-пестливі — терене́ць, терно́к, терено́к, терно́чок) = терни́на = те́рн[я] = тернь — колючий кущ або дерево родини розових, що дає темно-сині їстівні плоди з терпким кисло-солодким присмаком, а також колючки й плоди цієї рослини; у народній поезії — те́рен-де́рево; за давніми повір’ями, терновий вогонь мав очищувальну та оберегову силу; в давнину чарівниць та упирів палили на такому вогні; взагалі терновий вогонь вважається ідеальним, пор. у весільній пісні: «Ой там на горі горять огні та все терновії; коло тих огнів стоять столи та все тесовії; коло тих столів сидять ковальчики, а все молодії, кують коненьки під старостоньки, а все воронії»; у фольклорі й художній літературі — об’єкт традиційного порівняння, як у І. Нечуя-Левицького: «Блищали чорні, як терен, очі»; відома проклінна формула: «Бодай сі мав, як голий у терні!»; у народі існує прикмета: «Як терен цвітом забіліє, тоді селянин ячмінь сіє»; використовується в народній медицині; крізь терневі кущі дуже важко проходити, тому рослина символізує непрохідність у просторі й часі: «Позаростали стежки-доріжки, де проходили милої ніжки; позаростали терном, травою, де ми ходили разом з тобою»; «Ой, давно я у батенька була… А вже ж моя стежечка терном заросла»; стежку забуття описує й Т. Шевченко: «Заросли шляхи тернами на тую Вкраїну, — Мабуть, я її навіки, Навіки покинув, Мабуть, мені не вернутись Ніколи додому»; символізує занедбання, навіть неприязнь: «Поховала сина на цвинтарі, а невістку під цвинтарем. Посадила сину яворину, а невісточці тернину»; символізує бездомне життя: «Вернись, сину, додомоньку, ізмий собі головоньку! — Мене змиють дрібні дощі, а рознесуть густі терни, а висушить ясне сонце»; про бідування кажуть: «Мається, як у терні» або «Мається, як голий у терні»; пов’язана зі стражданнями так звана «тернова (тобто важка) до Бога дорога»; не випадково вінець Христовий зроблено із терну; щось дуже неприємне називають терниною в нозі: «Волів би тернину в нозі, як його в домі» (про ще щось більш неприємне); символ дівочої неприступності, чесності, непідкупності: «Знати Ганнусечку, знати, з котрої вона хати: двір її обтесаний, терниною обсаджений»; про чесного доброго господаря: «Ой, славен, славен, пане господарю! — Ой чим же ти ся прославив? — Золотим терном обгородився»; тернова ягідка символізує ідеальні очі: «Брови — як шнурочок, оці — як терночок», «Чорні очі, як терен, коли ми ся поберем?», «Ой, коли в мене такі оченька, такі чорненькі, як той тернок!»; в одній із народних пісень терен і є очі дівчини Ганни-утоплениці: «Не ламайте, люде, по лугам терну, У лузі терен — Ганнині очі!». Терен, терен коло хати, Та нікому обірвати (пісня); Шипшина й терен при дорозі, а в долині — полки дубів (М. Драй-Хмара); Тернина грушок не родить (М. Номис); На терню не родяться яблука (приказка); Волів би-м тернину, ніж його в домі (І. Франко); На вгороді калинонька, по дорозі терн; Любив же я дівчиноньку, люблю і тепер (пісня); Стежка терном поросла (уже ніхто не їздить, не ходить кудись); Під тим теренцем Стоїть дівка з молодцем (пісня); Очі чорні, як тереночок, брови рівні, як шнурочок (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 592-593.