світи́лка (зменшено-пестливе — світи́лочка) —

1) у весільному об­ряді — дівчина, яка виконує риту­ал тримання меча й свічки. — Що весілля, доню моя? А де ж твоя па­ра? Де світилки з друженьками. Старости, бояре? (Т. Шевченко); Світилочко, повная роже, дивитися на тебе гоже (А. Метлинський);

2) міфологічний образ українсько­го фольклору; світло у вигляді трьох свічок, демонологічне світ­ло, яке з’являлося восени і ходило вночі по полях, коли вже зберуть урожай; збігалося з часом «женін­ня свічки (комина)» на Семена, тому кажуть: «Коли зберуть хліб, то вогонь ходить по полях»; зустрі­чі з ним небезпечні, бо світилку пов’язують з перевтіленою нечис­тою силою (чортом, страхом, блу­дом); див. ще, ко́мин 3, по́світ 2, сві́чка 4.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 528.