ряст —
1) багаторічна трав’яниста лікарська рослина, що цвіте рано навесні білими, жовтими, червонуватими або фіолетовими квіточками, зібраними в китиці; у Т. Шевченка символізує нетривалість, недовговічність: «Загинеш, серденько, загинеш, мов ряст весною уночі». Встала й весна, чорну землю сонну розбудіиа, Уквітчала її рястом, барвінком укрила (Т. Шевченко); Поля зеленіють у раннім таті, І проліском, рястом Квітують ліси (П. Воронько);
2) бі́лий ряст — народна назва підсніжника через його особливість густо вкривати перші звільнені від снігу лісові галявини білим килимом;
3) перша весняна зелень, трава; земля, вкрита ранньою зеленню, травою; символ життя, відроджуваного весною; звідси фразеологізми на означення натурального переходу: топта́ти ряст — жити, ходити по землі, просити в Бога здоров’я; не топта́ти ря́сту — померти, а також обрядова формула «щоб на той год діждати рясту топтати!»; див. ще Гео́ргія Побідоно́сця день, заклина́ння, сон-трава́, Со́рок святи́х.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 518.