роса́ (зменшено-пестливі — ро­си́нка, роси́ночка, роси́ця, роси́чка, ро́сонька) — краплі води, що осіда­ють на поверхні ґрунту, рослин та інших предметів, коли з ними сти­кається охолоджений шар повітря; символ здоров’я, бо має цілющі властивості (лікує очі), особливо на Весняного Юрія («юр’євська роса»); пов’язується з Божою бла­годаттю; плодючість роси відтво­рено в приповідці: «Діти — то Бо­жа роса»; символізує дівочу красу, як у пісні, де Юрій звертається до матері: «Ти подай, матко, ключі Одімкнути Небо, Випустити росу, Дівоцькую красу»; чудодійна, бо додає краси, особливо на Івана Купала; разом з тим в українських народних піснях символізує часто сльози, отже горе: «Упала роса на мої карі очі, а дрібні слізки на мої білі ніжки», «Чорна галочка на ро­киті сиділа, хотіла рокиту обломи­ти, — рокити не обломила, іно ро­су оббила. Дівка Домаха на посаді сиділа, хотіла матінку розвесели­ти — матінку не розвеселила, іно гірше засмутила», «Де матуся пла­че, тихий дунай тече; де плаче сес­триця, там стоїть води криниця; де милая ридає, там і роси немає», «Ой, стояла я з вечора до півночі, та впала роса на мої карі очі; не так на очі, як русую косу, либонь, я, мати, віночка не ношу»; пор. у приповідці: «Доки сонце зійде, ро­са очі виїсть»; у колядках, які слав­лять Христа, роса теж символізує сльози; оскільки сльоза символізує і чистоту, то цю прикмету перене­сено й на росу як засіб очищення від деяких хвороб, наприклад від лишаїв, від корости; з Божою ро­сою порівнювали молоко: «За Бо­жу росу не беруть грошей»; роса зникає, як тільки встає сонце, звідси загадка: «Ішла пані через гори-доли, розсипала пацьорки: мі­сяць видів — не повидів, сонце встало — позбирало»; звідси й символіка скороминучості: «Моя пригодонька, моя пригодонька, як літня роса: як вітер повіє, а сонце пригріє, спаде вона вся»; ще варі­ант: «Бо моя пригода, козацькая врода, як рання роса: як вітер по­віє, сонечко пригріє, роса на зем­лю впаде, так моя неслава, люд­ська поговірка, усе марно пропа­де»; пop. ще: «Ой, не бійся батень­ка свого, ой, бійся мене та й молодого: батенькова гроза — як літня роса, моя гроза — гірш лю­того мороза» (тут літня роса про­тиставляється морозові, тобто інеєві, ожеледі, або зимовій росі, що колись так і звалася — моро́зом). Сама ще молоденька, тільки як роса біла (Марко Вовчок); На тім noдвір’ї впала росиця, 3 тої росиці стала криниця, А в тій крини­ці Пречиста Діва Христа купала (колядка); у сполученні: з во́ди і з ро́си — уживається як побажання доброго здоров’я; перегна́ти на ро­су́ — побити когось.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 509.