птах (зменшено-пестливе — пта́­шок, маля птаха — пташеня́, пта­шеня́тко, пташа́, пташа́тко) = пта́ха (зменшено-пестливі — пта́ш­ка, пта́шечка) = пти́ця (зменше­не — пти́чка) — хребетна тварина, яка має тіло, вкрите пір’ям, дзьоб і замість передніх кінцівок крила; давня міфологія засвідчує віру в те, що птахи створили світ; багато давніх українських весняних хоро­водів мають назви птиць — Горо­бе́ць, Перепі́лочка, Го́луб, Га́лка, Во́рон, Ко́ршун; з птахами пов’яза­на незліченна кількість народних легенд, прислів’їв, приказок, ка­зок; особливо люблять в народі пе­релітних птахів, які прилітають із вирію-раю; вони сприймаються вісниками весни, приплоду, вро­жаю, добра, здоров’я і щастя; Бог-Творець вселив у таких птахів душі дідів-прадідів та надприродні си­ли, тому вони такі прихильні до людей і завжди приносять їм ра­дість буття; птахи поділяються на «чистих» (святих, добрих) і «не­чистих» (диявольських, злих); до чистих належать голуб, ластівка, жайворонок, журавель, лелека, лебідь, клест, дрізд, чайка; до нечис­тих — всі воронячі (ворон, воро­на, галка, грак), нічні (сова, сич, пугач), а також сорока, шуліка, яструб, горобець, одуд, гагара, качка, кулик; у казках птахи висту­пають чоловічими і жіночими пер­сонажами; птахи, позначені ши­рокою народною символікою, здавна ставали об’єктом культу; ними були ті птахи, що так чи інакше знаменують щастя або уда­чу в родині (ла́стівка, го́луб, пере­пі́лка, сини́ця) або, навпаки, її не­щастя чи знищення (во́рон, га́лка, пу́гач, ко́рша́к); пташка стала символічним звертанням до жінки, як у Т. Шевченка: «Зроби, моя пташ­ко!»; пташка символізує передусім душу, пор. у П. Куліша «Бабуся з того світу»; пташка, що вдаряється у вікно, — символ звістки, а поде­куди й смерті. Прилетіла пташка, біля нього впала (А. Метлинський); Не всі старі птиці високо літають (прислів’я); Прилетів пташок — золоті крильця (П. Чубинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 489.