про́стір — вільний, великий об­шир; просторінь; у народних піс­нях — символ волі, а отже й щастя, розкошу як його різновиду: «Над горою високою голуби літали (символ щастя, розкошу). Я ж (протиставлення) розкоші не за­знала, а літа минають» або: «Вилі­тали орли з-за крутої гори, Виліта­ли, буркотали, розкошу шукали»; просторові уявлення панують у народних віруваннях; В. Петров писав: «Смерть — це відхід, ло­кальне переміщення в просторі. Померлий — це той, що відійшов. Вмирати — відходити. Померлий відходить у воду, землю або у ви­рій»; у голосіннях просторові уяв­лення відходження і зміни місця перебування позначено формула­ми: «під стріхою», «під каменем», «в садочку на листочку», «в полі на колосочку».

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 487-488.