при́мо́вка = при́мівка = примо́вля —
1) жартівливий, перев. римований, фольклорний вислів, що вплітається в мовлення як стилістична окраса відповідно до ситуації або на письмі у відповідний контекст, наприклад: «Казана Настя, як удасться», «Як казав Гаврило, я вже не мотовило!», «З Богом, Парасю, поки люди трапляються!»; до примовок слід віднести короткі фрази з побажанням добра, гараздів; коли випивають, примовляють: «Дай, Боже, здоров’я!»; іноді бажають жартівливо: «Дай, Боже, нашому теляті вовка з’їсти!». Згадала примовку: іди, ринде, деінде (Ганна Барвінок); Страхи да ляхи, — ся примівка од нас перейшла і до ляхів (М. Номис);
2) примовний вислів застережного характеру: «В добрий час говорити, в лихий мовчати», «Най то буде межи нами», «Не під ніч (при хаті) згадуючи», «Світ великий, було б здоров’я», побажального характеру: «По сій мові та будьмо здорові!», «Щоб наші діти так вибрикували!», «Щоб наша доля нас не цуралась!», каламбурного характеру: «Балакала, говорила — сім мішків гречаного Данила (Гаврила)», «Воно ніби й так, та трохи не так», «Де кум, де коровай, де Зелені свята», «Жарти жартами, а хвіст набік», «Не кричіть, діду, дощ іде!», «Андрій бабці рідній Федір», казкового характеру: «За царя Гороха, як було людей троха», «За царя Панька, як була земля тонка», «Кажу-кажу казки через перелазки», «Ні в казці сказати, ні пером описати», «Кому казка, а кому і бубликів в’язка»; суть приказки на відміну від прислів’я образно характеризує сам народ: «Поговірка — квітка, пословиця — ягідка». Ні здумати, ні згадати, ні в приказці сказати (М. Номис); Правду в приказках шукай (прислів’я).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 481.