пе́кло = геє́на во́гненна (о́гненна) —
1) за релігійними уявленнями — потойбічне місце під землею (від старогр. ад і давньогебр. шеол із тим самим значенням, новогр. ад — «підземне царство», старосл. пе́кло — «смола»), куди потрапляють душі померлих грішників для вічних мук — завжди кипіти в смолі й горіти у вічному вогні; спочатку думали, що пекло знаходиться на заході, в царстві вічної темряви; пеклом керує сам диявол, він там господар; за повір’ям, там немає зовсім заліза, звідки вислів: «Тішиться, як дідько цвяшком»; слово означало спочатку березову смолу чи дьоготь, який добувався вогнем, і лише пізніше під впливом християнства набуло сучасного значення; у деяких релігійних джерелах пеклом звуть перехід душі з видимого в невидимий стан; опис пекла подає І. Котляревський в «Енеїді» (за народними повір’ями), а також П. Куліш у творі «Бабуся з того світу»; в переносному розумінні — тяжке життя, важкий душевний стан, розлад; взагалі переосмислюється як щось найгірше, найтяжче в житті («Вже мені і в пеклі гірше не буде»); об’єкт гумору, іронії: «Добре іноді і в пеклі приятеля мати», «Лізь у пекло, там буде тепло», «Перед пеклом і чорта треба просити за кума»; з пеклом пов’язані також вислови, що йдуть від змагання селянина з лютими морозами й з браком палива в степовій смузі: «У пеклі все тепло, а піди в рай, то й про дрова дбай»; тремтячи від холоду, казали: «Хочу в пекло, аби тепло». Смола там в пеклі клекотіла І грілася все в казанах (І. Котляревський); Приходить він до пекла — аж там горить чортів багацько (казка); Ти старий, даремно мене геєною лякаєш (Леся Українка); Баба з пекла родом (приказка — зла, сварлива жінка, язі-баба); Не забігай поперед батька в пекло (І. Франко);
2) пе́кло і рай — рід народної гри.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 436-437.