обру́чка — кільце з металу (зви­чайно коштовного), рідше з дере­ва, кістки і т. ін.; носять на пальці як символ вінчання і шлюбу, як амулет-оберіг від нечистої сили і як прикрасу; перстень, каблучка; обручка — символ єднання родів; золота обручка — символ Сонця, що поборює демонів мороку; вми­вання водою, в яку покладена зо­лота обручка, за народними віру­ваннями, оберігає від грому; вва­жалося, що підняті дівчиною без благословення обручка, намисто, хустка стають причиною домаган­ня змія, який заманює цими реча­ми дівчину або й перевтілюється в них; як символ любовного єднан­ня у весільних величальних піснях маємо мости (див. міст 4), вимоще­ні з жуковин (перснів); цей елемент ще більше посилює символі­ку мосту: «Ой через воду та й через Дунай… Стоять мостоньки кали­новії, Калиновії, покощенії, Покощенії жуковинами»; кругла форма обручки символізує безперервну, тривалу й вірну любов між по­дружжям. Микола, Микола, дай мені обручку, А на тобі срібний пер­стень на білую ручку (П. Чубин­ський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 408-409.