обма́н = ома́на = обма́на —
1) неправдиві слова, вчинки, дії і т. ін.; невідповідність істині, те, чого немає насправді; брехня; поряд з помстою, підступністю, насильством була і є головною основою крайнього індивідуалізму й клановості — як спосіб життя з усіма, хто не зі мною, не з мого роду чи племені; «всяка неправда годиться, якщо вона тільки мені допоможе»; на цьому, зокрема, будується ідеологія підкорення, диктатури, мафії в найрізноманітніших їхніх проявах, клановий характер суспільного будівництва тощо;
2) = обду́рювання — магічний засіб від нечистої сили, хвороб та інших небезпек; відомий у народі обман власної смерті, коли, наприклад, крутили ліжко, і смерть опинялася в головах; врешті людина, яка до цього вдавалася, розуміла неминучість смерті (звідси нібито вислів: «Крути не крути, але треба помирати»); словесний обман був одним із засобів відганяння грозових хмар;
3) тільки ома́на — уживається як персоніфікований образ неправди, облуди. Прийшла омана та й обманула Івана (приповідка).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 405-406.