ни́тка (зменшені — ни́точка, ни́тонька) — тонка зсукана, скручена пряжа для шиття, в’язання, ви­шивання, виготовлення тканин і т. ін.; пов’язана здебільшого з те­мою життя і смерті (кажуть: «Уві­рвалася йому вже нитка»); за допо­могою нитки здійснювався зв’язок між землею і «нижнім світом»; на Поділлі вірили, що позичати голку треба з ниткою, — «щоб було чим витягти з пекла»; вважалося, що «за грішником котяться клубки й тягнуться нитки»; четверго́вою ниткою обводили як оберегом по­ле; вона вважалася лікувальною — нею обв’язували руку, яка боліла, чіпляли на шию від лихоманки, — «ходи, поки загубиться»; нитка, випрядена в Чистий четвер і взята на Могилки, давала змогу побачи­ти померлого; нитка має виразну перетворювальну силу, а також пов’язана з нечистою силою, пор. повір’я про здатність відьми (чор­та) перекидатися клубком ниток; нитка символізує зв’язок і шлях до суті, коли кажуть: «Доведе ниточка до клубочка», «По нитці голки хо­дять»; разом з тим цей зв’язок мо­же бути ненадійним («Батіг не нитка, не увірветься»); оскільки нитка — це довга й тоненька час­тинка виткої вовни, шовку, бавов­ни, символіка молодості й звиван­ня переходила й на саму нитку як символ стрункості дівчини («тонка, як нитка») й коханої: «Ой Боже мій милосердний, ти — шовкова нитка; Гей, всі рибки сюди ходять, Моєї не видко»; з ниткою пов’яза­ні й повір’я: вагітній жінці не мож­на мотати нитки, бо дитину обмо­тає пуповина довкола шиї; на Ан­дрія нитка використовувалася дів­чатами для ворожіння. Скільки нитку не пряди, а все ж кінець буде (прислів’я); З рідним краєм якась нитка тебе зв’язує навік (П. Грабовський); фразеологія: бі́лими ни́т­ками ши́тий — невміло, погано зроблений, замаскований; звести́ся до ни́тки — втратити все, що було в господарстві; у[ві]рва́лася ни́тка — настав кінець кому-небудь; ходи́ти по ни́точці — бути слухняним.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 396-397.