не́бо = небеса́ (урочисте, поетичне) —
1) видимий над поверхнею землі повітряний простір у формі купола; див. ще земля́ 1; «Небо — Земля» належить до найархаїчніших космогонічних протиставлень; на дуже ранніх стадіях розвитку людини існував культ Неба та його дружини — Матері-Землі; в українських колядках Господь сперечається зі святим Петром про те, що більше — земля чи небо; цікаво, що Петро стає переможцем у цій суперечці: «Господь каже, що небо більше, А Петро каже, що земля більша. Як ізміряли, то повірили: Небо меншеньке, Бо все рівненьке; Земля більшенька — Гори-долини»; для всеплодючої Матері-Землі Небо — це вогонь і вода, які є найбільшими чистителями і святителями; за народними уявленнями, небо пові́тряне — наземний простір, або місце, де царюють птахи; де бувають повітряні явища і знамення (блискавки, грім, вітер); звідти падає дощ, сніг і град; вірування народу про сполучення неба із землею відбилося в народних піснях: «Попід небо є стежинка аж до неба»; у казках оповідується про біб, горох чи вербу, що повиростали до неба; за кольором неба угадують погоду, — «небо над лісом посиніло — на тепло», «рання червленість неба — на дощ, вечірня — на вітер»; про це й у Біблії: «Ви ізвечора кажете: — Буде погода, червоніє небо. А ранком: — Сьогодні негода, — червоніє-бо небо похмуре». Чисте небо не боїться ні блискавки, ні грому (прислів’я); Якби можна, зорі (звізди) з неба брала (приказка); Уже зірниця На небі ясно зайнялась (Т. Шевченко); фразеологізм: попа́сти па́льцем у не́бо — зробити або сказати що-небудь невлад, прикро помилитися в чомусь;
2) (з великої літери) за релігійними уявленнями (ще дохристиянськими) — небо вишнє, місце перебування богів (у пісні: «А йому, як Богові, що живе високо на Небі»), ангелів, святих, душ померлих; вічне царство, «нетлінна риза Господня»; потойбічний світ, рай (див.); з Неба Бог (Владика Неба (Небесний), Цар Небесний) бачить (раніше боги) увесь світ, править ним; Небо, за стародавніми уявленнями, — це Палата Божа, а зорі — це вікна (див. вікно́ 2), в які Бог дивиться на світ (раніше боги); на Небі, вірили, все добре, бо Боже (звідси живе, як у Бога за дверима (за пазухою), тобто дуже добре, щасливо, в достатку); фразеологізм: не́бо прихили́ти — зробити для когось неможливе, ощасливити, захистити: «Батьки раді своїй дитині й неба прихилити»); Сваро́г (див.), бог Неба, сам Небо, сприймався як владика світу, який живе на Сьомому небі; отже, небо, гадали, не одне, їх багато; у стародавніх замовляннях є таке молитовне звернення до Сварога, його дітей та онуків: «Ти, Небо, чуєш! Ти, Небо, бачиш!.. Зорі ви ясні! Зійдіть в чашу брачну, а в моїй чаші вода із загорного студенця; Місяць ти красний! Зійди в мою кліть… Сонце ти привільне! Зійди на мій двір»; володарем Неба у наших предків був і Перу́н (див.), який заступив Сварога; видиме небо — то лише частина всього безмежжя; спалахом блискавиць бог Перун на мить відкриває його, може впері́щити (спільнокореневе з Перу́н) дощем після розкотів грому; але лише під час Страшного суду Все-бог відкриє все небо: тоді вогонь Сварога спалить усе довкола; а поки що у небесному царстві живуть сини Сварога — Сварожичі, серед них божественний його син Дажбог-Сонце (за колядками, всі небесні світила — це одна родина: Сонце в образі жінки, Місяць — чоловік, зорі — їхні дітки); разом із Сонцем Дажбожим приходить на землю й життя людини, урожай, приплід худоби, бо воно ллє на землю животворні сонячні промені; на небі світять місяць і зірки і з нього падає живодайний дощ; небо манить своєю таємничістю; усвідомлення недосяжності для людини неба породило афоризми: «На небо не скочиш, а в землю не закопаєшся», «Не можна на небо злізти та через голову штанів скинути (надіти)», «Нема тієї драбини, щоб до неба долізти»; у Біблії Ісус Христос, звертаючись до фарисеїв та садукеїв, зауважує: «Розпізнати Небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!»; десять неб було у гебрайському світогляді; давньоукраїнський автор «Ключа розуміння» І. Галятовський твердить, що є 11 неб; кажуть про щасливий стан: «на десятому небі» (або ж «на сьомому небі»); разом з тим, за стародавніми віруваннями, небо має сім «оболонок»; нібито є щасливці, які бачили, як уночі розкривається видиме небо, а за ним проглядає справжнє — восьме; там перебуває Бог; справжнє небо проглядається у блискавицях бога Перуна. Рада б мати до дітей небо прихилити та зорями вкрити (приказка); Рад би неба прихилити, та не хилиться (приказка); Бачить Бог з Неба, що кому треба (М. Номис); Заприсягнись перед Небом (І. Нечуй-Левицький).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 388-389.