міфоло́гія — сукупність міфів якого-небудь народу; міфи виник­ли з первісних вірувань, передусім з уосібнення явищ природи, перед якими людина поклонялася; через уосібнення постало багато окре­мих богів, про яких народжувалося дедалі більше різних оповідей; во­ни, зрештою, склалися у певну систему; українські боги, за І. Огієнком, були: (1) уосібненими си­лами природи, (2) покровителями господарства, (3) покровителями та охоронцями людського життя; головних богів знаємо не так бага­то, другорядних перев. через збірні назви: домовики, лісовики, польовики, болотяники, водяники та ін.; відгомін звернення до колиш­ніх богів і Бога християнського за­лишився в народних афоризмах: «Поїло чужого бога взивати, коли свій біля хати», «Бога не вчити, як хліб родити», «Пошли, Боже, з не­ба, що нам треба». Українська мі­фологія; Східнослов’янська міфоло­гія; Грецька міфологія.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 370.