мрець = мерле́ць —
1) померла людина; покійник; за давніми віруваннями, мерці мали три дні на рік, коли відбувалися їхні сходини (Чистий четвер перед Великоднем, або Навський Великдень, — весняний збір; «коли жито цвіте» — літній збір; на Спаса — осінній збір); відвідують нібито свої хати під Різдво, на Великдень; поминають їх на Про́води (див.); неспокійні мерці блукають по землі та завдають людям шкоди; див. ще небі́жчик, упи́р. Гузир м’яв у руці оповістку і зблід на обличчі, як мрець (С. Чорнобривець);
2) зало́жні мерці́ — померлі неприродною смертю — вішальники, самогубці, замерзлі в дорозі, загиблі в бою та ін.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 378-379.