лиси́ця —

1) (зменшене — лиси́ч­ка, лисеня́ — лисича́ — маля лисиці) самка лиса; також лис; символіка тварини та сама, що й ли́са (див): «В очі лисицею, за очі вовчицею», «Лисиця спить, а курей бачить», «Стара лисиця писком риє, а хвос­том замітає», «Хвостиком лисиця виляє і курочок хапає»; тварина виступає також об’єктом жарту, кепкування: «Лисиця од дощу під борону сховалась: не всяка, каза­ли, капля капле». Зна, де вовк, а де лисиця (М. Номис); Стара лисиця від собак захиститься (приказка); Лисице, лисице! Та й довгий же твій хвіст! (М. Номис);

2) в обряді сва­тання — назва дівчини. У вас ли­сиця є, нам снилось, котру Тетя­ною зовуть… (Словник Грінченка);

3) лисяче хутро. Крийся, зятю, та куницями, куницями та лисицями (А. Метлинський);

4) у множині — намерзлі узори на віконному склі;

5) Лиси́чка-Сестри́чка — традицій­ний персонаж народних казок; див. ще тоте́м «Лисичка-Сестричка і Вовк-Панібрат» (назва казки).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 334-335.