леле́ка (зменшено-пестливе — леле́чка; лелечи́ха — самка лелеки; лелеча́ = лелеченя́ — пташа леле­ки) — великий перелітний птах із довгим прямим дзьобом та довги­ми ногами (див. ще бузько́, га́йстер 1); «Божа птиця», символ доб­ра; у народі з цим птахом пов’язані добрі ознаки, він символізує щас­тя, добробут і затишок у домі; вва­жали щасливою ту родину, на даху хати чи іншої будівлі в садибі якої оселяються лелеки, тому кажуть: «Де лелека водиться, там щастя родиться»; лелеки символізують прихід весни (разом з тим вони вісники весни) і настання осені: «Лелеко, лелеко, чи до осені дале­ко?»; з лелекою пов’язане по­вір’я, — «коли зруйнувати лелечине гніздо, то лелека запалить ту ха­ту, де було гніздо»; виступає сим­волом далеких подорожей та мандрівок, тому кажуть: «Облітав сердега моря й землі, як лелека»; коли дівчина навесні вперше по­бачить лелеку, що летить, значить того ж року вийде заміж, а коли лелеку на гнізді, то ще рік проси­дить з батьками; убивати лелеку суворо заборонялося: буде посуха або затяжний дощ (у народі про зливу кажуть: «Після своєї смерті лелека три дні плаче за своїм убив­цею»). Доля Жабам догодила — Ле­леку королем зробила (Л. Глібов).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 331-332.