Купа́йла = Купа́йло = Купа́ла = Купа́ло (пестливі — Купа́[й]лик, Купа́[й]лиця, Купа́[й]лочко, Купа́[й]лочка) —
1) у дохристиянських віруваннях — бог родючості, врожайного літа, зелених плодів, зцілющих трав, добробуту, радості, згоди та любові; міфологічний персонаж у слов’ян, пов’язаний з обрядом купання в ніч з 23 на 24 червня/6 на 7 липня, також обряд і час його справляння: дівчата збирали квіти і трави, прикрашали себе ними, використовуючи для цього як обов’язкові червоні пахучі васильки, ясно-червоні черевички, панський мак, жовтий звіробій, м’яту; із чорнобилю (забудьків) робили собі пояси у вигляді перевесел (як засіб відігнати нечисту силу, уберегтися від неї); хлопці розпалювали багаття, прикрашали гільце, яке називали подекуди йменням самого свята; молодь весело стрибала через багаття, очищаючись від злої сили; з живих квітів і зілля дівчата плели (вили) вінки, необхідними рослинами в них були канупер і дзвіночки як їхня основа (відгомін віри в чарівні приворотні властивості цих рослин); потім дівчата пускали вінки на річкове плесо, гадаючи на можливих наречених, — куди попливе вінок, туди й заміж дівчині йти, а який закрутиться на місці, то ще бути дівчині в дівках; пускаючи вінки, дівчата співали: «Віночок звивши, на воду пущу: Хто вінок пійме, той мене візьме»; усі купалися, перев. рано-вранці, оскільки в цей день, гадали, купалося і гралося саме сонце, бо женилося; всі ці обряди є відгомоном віри наших предків в очищувальну силу води і вогню та в цілющість і чарівність купальського зілля; у купальських піснях Купала постає і як ім’я жіночої статі; зважаючи на те, що свято припадає на закінчення літнього сонячного циклу, Купалу вважають богинею родючості, богинею-матір’ю, охоронницею домашнього вогнища (на Поліссі купальське вогнище запалюють від його жару); двообразність Купали/Купала (жіноче й чоловіче втілення) пов’язана з мотивами шлюбного поєдинку вогню і води, відтворених в купальських обрядах і піснях, змаганням життя та смерті (Купала та Мари), що супроводжується спаленням та потопленням обрядової ляльки. Сьогодні Купала, а завтра Івана (П. Чубинський); В Купайлочки три дочки (А. Метлинський);
2) Купа́ло = Купа́йло = Купа́йлиця — обрядове дерево на зразок гільця під час свята Івана Купала, що уособлювало рослинність у період її розквіту й очікування від неї щедрих плодів; деревце прикрашали стрічками, квітами й вінками: «Коло Купайла обметено, Ще й барвінком обплетено, Ще й васильком обтикано»;
3) тільки Купа́ла — обрядова лялька з соломи, одягнена в жіноче вбрання, намисто й хустку (або вінок), що сиділа під обрядовим деревом; ляльку або дерево занурювали в воду з вірою, що влітку буде волога на врожай; див. ще Маре́на 1.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 321-322.