коха́ння (пестливе народнопоетичне — коха́ннячко) = любо́в —
1) почуття глибокої сердечної прихильності до особи іншої статі, а також особа, що викликає таке почуття (від коха́ти, звідси коха́тися, коха́ний, коха́на, коха́нець, коха́нка); стан закоханості у піснях часто передається через дієслівну пару люби́ти[ся] = коха́ти[ся]: «Котилися вози з гори та в долині стали, Любилися-кохалися, тепер перестали»; народ осуджує легковажність у коханні, а також позашлюбні любовні стосунки: «Мазур під’їжджає к нашому двору, Стук-грюк в віконечко: — Вийди, серце-коханнячко, Дай коню води, дай коню води. — Не можу я встать, коню води дать, Мені ненька приказала, Щоб я з вами не стояла»; кохання буває не завжди щасливим: «— Ой знаю, знаю, кого кохаю, Тільки не знаю, з ким жити маю!»; «Ой чи всі тії вінчаються, що любляться та кохаються?», «Як не дають нам укупі жити, то не заборонять у гробі любити»; найбільше горе для жінки жити з нелюбом; в одному з хороводів («Ой як, як коло нелюба сісти») гурт дівчат співає: «Ой як, як та нелюба обійняти? Ой як, як та нелюба поцілувати? Ой як, як нелюбові постіль слати? Ой як, як із нелюбом лягти спати? Ой як, як із нелюбом по садочку походжати? Ой як, як із нелюбом сісти їсти?»; кохання часто пов’язували з гіркою розлукою: «А я бідний, безталанний, марно літа трачу, Кого вірно любив-кохав, повік не побачу!»; кохання має велику силу, тому кажуть: «Любов гори верне», «Любов сильніша смерті»; коханням іменують також кохану людину, звертаючись до неї. Без пари нема кохання (приказка); Чи всім людям із кохання так ся діє? Очі сплять, серце стогне, душа мліє (А. Метлинський); Кохання моє! така в мене думка, що я тобі світ зав’язав (Марко Вовчок); Ой жаль мені коханнячка, дівочого гуляннячка (А. Метлинський); Любов сліпа, доведе до біди і попа (приказка); Не завидуй багатому: Багатий не має Ні приязні, ні любові, — Він все те наймає (Т. Шевченко); фразеологізми: [не] до любо́ві — [не] подобається, [не] любий. Хоч у одній люлі, аби до любові (М. Номис); [бу́ти] до любо́ві — подобатися, бути любим. Ані до любові, ані до життя (М. Номис); Тільки ж мені до любові, що чорнії брови (А. Метлинський);
2) виховання, випестування, вирощування (дітей, тварин, рослин). То ж тобі, ненько, за твоє коханнячко, що мене викохала, як утя на воді, та людям — не собі (П. Чубинський).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 311-312.