ко́ло —

1) замкнена крива, всі точки якої однаково віддалені від центру; у Г. Сковороди коло — символ Бога та вічності, бо в колі немає ні початку, ні кінця; у во­рожінні — найважливіша фігура, охоронний вал; обвести колом, обгородити — убезпечити щось або когось (наприклад двір господаря убезпечений, бо «білим залізом огородився»; пop. у весільній пісні: «Марусю мати родила, місяцем обгородила, сонечком підпереза­ла, на село виряджала»); до магічних дій належать водіння кози та оборювання плугом; обведене ча­рівне коло робить річ недосяжною для нечистої сили: або вона не ба­чить того, що в колі, або не в змозі дістати; у сполученні: млино́ве́ ко́­ло — колесо млина; див. ще Коляда́ 1. Ой колом, колом до гори місяць (сонце) іде (пісня); Ой зійди, зійди ясний місяцю, як млиновеє коло (П. Чубинський); дієслово колува́ти — рухатися по колу або їхати в об’їзд; Волю кодувати, як бідувати (прислів’я); Хто колує, той дома не ночує (М. Номис);

2) старовинний хороводний танець, виконавці яко­го розташовуються ланцюжками, у вигляді замкненої або розімкненої кривої; кривий танець (див. та́нець 3). Перелесник:] Там мої сестриці, там гірські русалки, вільні Літавиці, будуть танцювати коло по траві (Леся Українка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 300-301.