козак —
1) (зменшено-пестливі — козачо́к, козаче́нько) в Україні XV— XVIIIст. — вільна людина з селян або міської бідноти, яка тікала на південні землі (у пониззя Дніпра) й брала участь у визвольній боротьбі проти татаро-турецьких і польських загарбників; нащадок такої людини; також будь-який представник Запорозької Січі; запорожець (тому кажуть: «Не втекти козаку від Січі», «Як козак у Лузі!»); козак — ідеальний образ української душі, носій та оборонець найвищих суспільних і духовних вартостей людини; сміливий захисник рідної землі, України, він завжди вмів знайти несподіваний, сміливий і часто неймовірний вихід із найскрутнішої ситуації, тому кажуть, що «козакові сам чорт не брат»; деяким козакам приписували якусь таємничу силу і прозивали їх характерниками (див.). О милий Боже України,Не дай пропасти на чужині В неволі вольним козакам (Т. Шевченко); Висипали козаченьки з високої гори: попереду козак Хмельницький на воронім коні (пісня); Буде тобі у моя доню, лихая година, що ти того козаченька щиро полюбила (пісня); у сполученні: ві́льний коза́к — про людину, яка вважає себе ні від кого не залежною;
2) ви́борний коза́к — економічно не залежний козак, що з власною зброєю виконував військову службу; поділ козацтва на виборних козаків і підпомічників відбувся 1734 р. за реформою російського уряду;
3) пала́нковий коза́к див. гніздюки́;
4) у переосмисленому значенні — парубок, юнак взагалі. Козак хоч куди! (приказка); Ой ти, козаче, ти, хрещатий барвінку (А. Метлинський); Під тією калиною стоїть козак з дівчиною (А. Метлинський); Еней був парубок моторний, І хлопець хоч куди козак (І. Котляревський);
5) веселий, жвавий український народний танець, спочатку поширений серед козацтва, а також музика до цього танцю; відомий як танок залицяння. Парубки починали козака (І. Нечуй-Левицький);
6) тільки козачо́к — у давньому дворянському побуті — хлопчик-слуга; таким служником був, зокрема, юний Тарас Шевченко у пана Енгельгардта;
7) тільки козачо́к — народна дитяча гра, а також лозинки, що використовуються в ній.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 297-298.