Ки́їв — найдавніший центр слов’янства, «стольний град» високорозвиненої і могутньої ранньофеодальної держави — Київської Русі; історія міста налічує понад 1500 років — від городища слов’янського племені полян до одного з найбільших міст Європи, столиці незалежної України; історія закріпила за ним назву «матері міст руських»; тут склалася давньоруська народність, зародилася й сформувалася давньоруська культура як одне з найвищих досягнень людської цивілізації; історія Києва постає з Початкового літопису; місто оспіване в «Слові о полку Ігоревім», у багатьох хроніках і творах різних жанрів; тут створено визначні пам’ятки людської цивілізації; місто відіграло провідну роль в історії розвитку українського народу — у період формування і становлення української народності, в ході історичних змагань проти загарбників різного ґатунку, в період становлення української державності на різних її етапах, нарешті, в часи розбудови Української незалежної держави новітньої доби на шляху реальної демократії; назва міста виступає ключовою у народних приказках: «Від Києва до Львова всюди біда однакова», «Далеко п’яному до Києва», «Дурний і в Києві не купить розуму», «Язик до Києва доведе», а також каламбурних висловах на зразок «На городі бузина, а в Києві дядько».
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 282.