жени́х (пестливі — женише́нько, женишо́к) — чоловік стосовно жін­ки, з якою збирається узяти шлюб; наречений, молодий (у народній поезії його називають ще су́дже­ним, су́женим); також неодруже­ний чоловік, що збирається одру­житися; народ шанував вимогли­вість у виборі жениха («не все той жених, що старостів посилає»), бо вважав, що суджений обирається на все життя («У дівчини женихів сто один, а чоловік буде один»); щасливою була та дівчина, в якої було багато женихів, про таких ка­зали: «Мала женихів, як маку», «Женихів — як горобців у стрісі», хоч і застерігали: «Женихи не ростуть, як гриби після дощу». Дівка на порі — женихи у дворі (приказ­ка); У князя свято, виглядає із Лит­ви князя-жениха За рушниками до Рогніди (Т. Шевченко); Жалуй ме­не, подружечко; жених покидає (В. Милорадович); А дівчина листи пише: приїдь, приїдь, мій женише (П. Чубинський); Ой то мені же­нишенько, що три года ходить (В. Милорадович); Стривай, ма­ти, погуляю: женишки настигли (П. Чубинський); дієслова: жениха́тися (залицятися). Часто хо­див, вірно любив, вірно женихався (А. Метлинський); женитися (од­ружуватися). Женився на скору руку та на довгу муку (приказка); Як си­роті женитися, то й ніч мала(М. Номис); іменник: жениха́ння (любовне залицяння); пестливе — жениха́ннячко. Чи Бог не дав, чи сам не взяв, чи зраяли люде, ой щось з мого женихання нічого не буде (пісня); Ой хто не знає того жениханнячка, той не знає лиха (П. Чу­бинський).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 218.