ду́ма — народна ліро-епічна піс­ня, що виконується сольним спі­вом (зазвичай декламацією-речитативом) у супроводі кобзи, банду­ри або ліри, має нерівномірну бу­дову вірша і перев. дієслівну риму; складали думи учасники й очевид­ці подій, а переймали їх народні співаки; думи першого поколін­ня — про боротьбу з татарами й турками, другого — про події часів Хмельниччини; головні теми дум: турецька неволя («Невільники», «Плач невільника», «Маруся Богуславка», «Іван Богуславець», «Уте­ча трьох братів з Азова»), лицар­ська смерть козака («Іван Коновченко», «Хведір Безрідний», «Са­марські брати», «Смерть козака на Колимській долині», «Вдова Сірка Івана»), визволення з неволі і щас­ливе повернення до рідного краю («Самійло Кішка», «Олексій По­пович», «Отаман Матяш старий», «Розмова Дніпра з Дунаєм»), ко­зацьке лицарство, родинне життя та осуд «дуків-срібляників» («Ко­зак Голота», «Козацьке життя», «Ганжа Андибер»), визвольна вій­на Хмельницького («Хмельниць­кий і Барабаш», «Корсунська бит­ва», «Похід на Молдавію», «Пов­стання після Білоцерківського ми­ру», «Смерть Богдана й вибір Юрія Хмельницького»), родинне життя («Удова й три сини», «Сестра і брат», «Прощання козака з роди­ною»). Сидить кобзар при дорозі І думу співає (пісня); 3 старцями Бо­жими по селах Правдива дума неве­села Меж людьми ходить (Т. Шев­ченко).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 206.