дуб— (зменшено-пестливі — дубо́к, дубо́чок, дубо́нько, ду́бчик, ду́бчичок; збірне — ду́б’я; дубовий ліс, гай — дубня́к, дубни́к; зменшене — дубнячо́к) —
1) багаторічне листяне дерево з міцною деревиною та плодами — жолудями; дуб-ве́лет, дуб-ве́летень — старий кількасотлітній дуб; як тверде й великого розміру дерево дуб споконвіку поважаний у народі; вірили, що це незвичайне дерево, бо його нібито любили боги і жили на ньому; за повір’ям, дуб був деревом Перуна, тому йому приносили жертви; цінували тверду деревину дуба й робили з неї міцні меблі (лави, ослони, столи тощо); з дубових клепок виготовляли бочки («Який дуб, така бочка, яка мати, така дочка»), з дубових колод видовбували човни; оскільки з дубових колод видовбували раніше й домовини (пізніше їх почали робити з дубових дощок), звідси й вирази ду́ба да́ти, ду́ба врі́зати, тобто «померти» (одубіти); пop. ще проклін: «Щоб ти дуба став!»; дерево порівнювали з людиною («Мідний, як дуб», «Дуб, мов богатир, стоїть, не ворухнеться»); дерево взагалі багате на народну символіку; у піснях символізує чоловіка, найчастіше батька: «Ой у полі дубочок зелененький, Отож мій батенько рідненький»; також символізує парубка, козака: «Чом дуб невеселий? — Лист буча побила. Козак невеселий — лихая година»; «сухий дуб, що горить дуже» — символ кохання (див. ще горюду́ба); у прислів’ях символізує поважну справу («За єдиним разом дуба не зрубаєш»), здоров’я, силу, могутність (бажають новонародженому: «Щоб здорове росло, як дубовий кілок»); у весільних приповідках і побажаннях символізує подружнє життя («Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки»), міцне здоров’я й довголіття («Дарую дуба, що в дуброві, будьте дужі та здорові»); за розвитком і ростом дерева передбачали урожай і погоду, визначали пору сівби,— «багато жолудів на дубі — тепла зима і родюче літо», «дуб зеленіє раніше ясена — на сухе літо», «коли зацвіте дуб, починають сіяти горох», «як жолудів є багато, буде цього року добре жити». Великий дуб, та дуплистий (прислів’я); За один раз дуба не звалиш (приказка); Як дуба не нахилиш, так великого сина на добре не навчиш (прислів’я); Ой ти, дубе кучерявий, гілля твоє рясне (пісня); Кожний дубок хвалить свій чубок (прислів’я); Ой у лісі на дубочку зозуля кувала (пісня); Як узяв той ведмідь дуб’я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища! (казка); Йшла баба дубничком(М. Номис);
2) зеле́ний дуб — народна дитяча гра;
3) висо́кий дуб — народна дитяча гра в м’яч;
4) сухи́й дуб — обрядова дубова жердина з приладнаним на ній колесом (сонцем), яку закопували на Зелені свята за селом, прикрашали травами, квітами, стрічками і довкола якої відбувалися молодіжні ігри з піснями.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 203-204.