гуля́нка = гуля́ння = гульба́ = гу́льбощі = гу́льбище = гульня́ = гу́лі = гу́льки —
1) (зменшено-пестливі — гуля́нонька, гуля́ночка, гуля́ннячко) веселе, з розвагами, танцями і т. ін. проведення часу; природна вдача наших предків була веселою й поетичною — вони любили ігри, забави, пісні; візантійський історик Скилиця (XI—XIIст.) пише, що Святославові вояки забавлялися музикою й танцями (саме слово «гуляти» означало «танцювати», а «гулянка» передбачала обов’язково танок); разом з тим гайнуванням часу в гулянках шкодило роботі, господарюванню, тому застерігають: «Хто замолоду гуляє, той на старість хліба не має», «Гулянки до добра не доведуть»; відсутність міри шкодила й здоров’ю: «з гулянки сили не прибуде». Пусти дочку на гулянки (П. Чубинський); Посходяться на гулянку під неділю або під свято (Панас Мирний); Перебрела дві річеньки, а Дунаю ніт, та забула гуляноньки, а розкоші ніт (В. Милорадович); А без мого миленького гуляння немає (А. Метлинський); Моя дочка на гулянні, іди подивися (П. Чубинський); Ой жаль мені коханнячка, дівоцького гуляннячка (А. Метлинський); Хлопці і дівчата зберуться, співають, аж луна іде, заведуть гульбище (М. Кропивницький); Ні гульні, ні роботи (М. Номис); Без його і гульня не гульня (Т. Шевченко); Добра гульня, та не щодня (приказка); Гулі не одного в лапті вбули (приказка); В хаті гульки, а в городі ані цибульки (приказка);
2) тільки гуля́нка = гульня́ = гульба́ = гу́льбище = гу́льбощі — веселе, галасливе проведення часу, що супроводиться розвагами та випивкою (звідси гуля́ка); ще «Літопис руський» докладно описує бенкети-гулянки зі щедрою випивкою київського князя Володимира, на яких меду були повні бочки; саме Володимирові належать слова: «Руси єсть весельє пити, не можем без того бити» (цей вислів був стародавньою народною приказкою). Першої неділі, коли й батькові не треба було йти на роботу, влаштували бучну гулянку з необмеженою пиятикою (Ю. Смолич); [Роман:] І коли ця гульня скінчиться? Одні гості в хату, другі з хати, треті на поріг (М. Кропивницький); Гульба точилась до самого світу (Марко Вовчок); Пани перетворили Україну на місце гульбища (П. Тичина); Не втомлена гульбощами, горем не перемучена, ясна була собі, як тихеє літо (Марко Вовчок); Де ж ти тепер, моя мила, що ти мене знарядила п’яницею-бурлакою і ледащом-гулякою (П. Чубинський);
3) тільки гуля́нка = гу́льбище — місце для гуляння, розваг. — Я мерщій вирвалась від неї і чимдуж помчалася своїх на гулянці доганяти (Панас Мирний); Було гульбище на високій могилі (П. Куліш).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 160-161.