гора́ (зменшене — гі́рка) —

1) знач­не підвищення над навколишньою місцевістю або серед інших підви­щень; символіка гір у народній творчості багата; передусім це пе­решкода; за легендами, гора — творіння диявола: «Що Бог создав, то рівне, то чисте. А вже що ідоло­ве, то саме каміння і гори, і всякі викрутаси»; у народних піснях да­лекий та важкий шлях зазвичай лежить «через тії річки бистрії, че­рез тії гори крутії»; тому в одній пісні маємо пряме звернення: «Або, гори, розступіться, або мене прикрийте, Маєте нас розлучити, ліпше вже забийте»; гори символі­зують також тугу, печаль (звідси й молитва: «Порівняй, Боже, гори-долини, щоб було рівненько, Щоб од свекорка та до батенька ходити близенько»); багатство («Гори й долини тяжко зрівняти»), високе суспільне становище («Він іде вго­ру», «Тяжко йти догори, та зате да­леко видно»), кохану (особливо недосяжну: «Одна гора високая, а другая низька: Одна мила далекая, а другая близька»); гора передає асоціативні зв’язки через паралелізми гора — село і гора — долина: «І по горах і по долинах сив голу­бонько літає, собі пароньки шу­кає, товариша викликає: — Това­ришу, вірний брате, виклич мені дівку з хати», а також асоціацію го­ра — горе, тому «жити на горі» час­то означає жити в горі: «Ой ти жи­веш на горі, а я під горою, Чи ти тужиш так за мною, як я за то­бою?»; фразеологізм: золоті́ го́ри обіця́ти — спокушати незліченни­ми багатствами, незвичайними перспективами;

2) див. Ли́са гора́;

3) див. Кра́сна гі́рка.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 144.