віл (зменшено-пестливі — во́лик, воло́к, во́личок, во́лонько) —
1) кастрований бик, якого здавна використовували як тяглову силу; воли опоетизовані в народній творчості (сірі воли, воли круторогі, воли половії), символізують важку працю, покору, терпіння (працює, як чорний віл; він у роботі, як віл у ярмі); якщо бик у народі — символ творення, парубок, то віл — чоловік, відповідно телиця — дівчина, корова — жінка, тому кажуть: «До чого бик звик, те й волом рик» або «Годі тобі, воле, коли тебе корова коле»; тварина також символ повільності (тому кажуть: «Волом зайця не догониш»), невибагливості («Волові дав полови, буде робити поволі»), побожності (про це бачимо в церковній літературі та народних колядках, зокрема про те, що нібито при яслах, у яких лежав Христос-немовля, стояли воли і на нього дихали); покійника у давнину везли в останню путь воли («Ой везуть, везуть козаченька та сірими волами», пор. прокляття «Щоб тебе волами возили!»); разом з тим воли в плузі — це любов, молодість: «Гей, воли мої та половії, та чом не орете, Гей, літа мої та молодії, чому ви марно йдете»; у відомій народній загадці «Заревів віл за сто миль, за сто гір» тварина виступає символом грому; продавати вола з налигачем не можна — не будуть водитися у господарстві добрі воли. Щедрість урожаю — у силі вола (Біблія); Іде Марко з чумаками, Ідучи співає, Не поспіша до господи — Воли попасає (Т. Шевченко); Ой воли ж мої та половії, чом ви та не орете? (пісня); Ой везуть козака, везуть козаченька та сірими волоньками (Я. Головацький); Котрий віл тягне, того ще й б’ють (прислів’я); Старий віл борозни не псує (М. Номис); Чухайся віл з волом, а кінь з конем (прислів’я); Чорний волок випив води ставок (М. Номис); фразеологізми: вола́ б з’їв — дуже голодний; працюва́ти (роби́ти), як [чо́рний] віл [у ярмі́] — дуже важко і багато працювати;
2) рід народної дитячої гри; див. ще буга́й 4.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 95-96.