враг —

1) одна із старих назв не­чистої сили, чорта; уживається як лайливе слово у виразах: враг тебе́ (його́, її і т. ін.) бери́ — хай ти про­падеш (він, вона пропаде); враг тебе́ і т. ін. не ві́зьме — нічого з тобою не трапиться; враг тебе́ і т. ін. зна́є, враг його́ (їx) [матір] зна (зна́є)— хто тебе (його) знає, неві­домо, як ти себе поведеш (він поведеться); враг йо́го (її́, їх) ма́те­рі — як вираження незадоволення ким-, чим-небудь або захоплення кимось; хай йому́ враг — що буде, те й буде, байдуже, все одно; при­кметники: вра́жий = вра́говий = вра́зький (підсилювальне — враже́нний) — уживаються як лайливі у виразах: вра́жа (вра́гова) його́ ма́­ти зна — ніхто не знає; не взяла його врагова (вража) мати — нічо­го з ним не сталося; у сполучен­нях: вра́жий (вра́зький, враже́нний) си́ну — як вираження незадоволен­ня або захоплення ким-небудь. Вража його матір знає, на що він моргає (пісня); Куди вас враг несе до гаспидського сина! (Є. Гребінка); Щоб враг побрав вас! (І. Котляревський); Який би враг примусив мене жартувати з гетьманом? (П. Ку­ліш); Не зазнала його [щастя] змал­ку, то вже враг матиме й до остан­ку (М. Коцюбинський); — Ну та й гарна ж оця Тодозя, — враг її мате­рі! — не втерпів і якось несамохіть прохопився Єремія (І. Нечуй-Левицький); Чи ви пани, чи ви ляхи, а ми запорожці: пам’ятайте, вражі сини, що ми вам не хлопці (М. Номис); Було б тобі, вражий сину, нас трьох не кохати! (А. Метлинський); Не взяла його врагова ма­ти — не в потилицю битий (М. Номис — нічого з ним не сталося, бо бувалий, досвідчений); На вечор­ниці дівки й врагові молодиці не пус­тять (С. Писарський);

2) див. во́рог.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 119.