весня́нка —

1) (зменшено-пест­ливе — весня́ночка) народно-обря­дова весняна хорова пісня, в якій оспівується пробудження приро­ди, кохання, надії на врожай і т. ін.; найпоетичнішими є народні твори ще дохристиянського походження (зазвичай обрядово-риту­альні веснянки); пісню починають співати в першу (так звану Збірну) неділю Великого посту, коли на вигоні молодь обирає на всю весну «весняну березу» (див. бере́за 2), дів­чину, заводійку веснянок — тобто закликань весни, що супроводять­ся магічними діями та танками; закінчувалися веснянкові обрядодії на Святого Юрія й пізніше; віри­ли, що все, передане в обрядодіях, конче збудеться; у Галичині й Кар­патах веснянки називають гагі́лками, гаї́лками, ягі́вками, магі́лками, гагу́лками, гагалі́вками, галагі́лками, лагойо́лками, га́лями (див. гаї́вка); тут їх співають тільки на Великодньому тижні; молодіжні весня­ні ігри і танці називалися зазвичай сталими дієслівними сполуками: весну́ співа́ти, та́нки води́ти, гагу́лки гуля́ти, Воло́даря води́ти, криво­́го та́нцю води́ти та ін.;

2) (змен­шено-пестливе — весня́ночка) вес­няна мавка. Весняночка-паняночка десь у садочку шиє сорочку (пісня);

3) весня́нки = ластови́ння (див.). Ластівко, ластівко! На тобі вес­нянки, дай мені білянки (припо­відка).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 81.