васи́льки = васи́лечки — кущова трав’яниста рослина базилік із за­пашними синіми квітками, що здавна використовується при пев­них народних обрядах; засушені васильки вішали над вхідними дверима і заквітчували ними ікони як символ святості й чистоти (бо в церквах рослину кладуть під хрест і роблять з неї кропила); у весіль­них піснях та обрядах символізу­ють дівочу ніжність і честь; у ве­сільних піснях ідеться про молодо­го, якого не можна було не полюбити, коли він «у світличку василечком підіходить»; за народ­ною легендою, ця квітка виросла на могилі молодого хлопця на ймення Василь, якого залоскотали русалки; у весільному обряді — ва­сильками заквітчували косу моло­дої, коли вона йшла до церкви, а також дерево-гільце (вільце); згадується рослина і в похоронних го­лосіннях як символ любові до ма­тері; у народнопоетичному мов­ленні часто асоціюються з мо­лодістю, ніжністю, привітністю, чемністю; в Україні рослина куль­тивується як ефіроолійна, цвіте в червні-липні; використовується в народній медицині, а також здавна в народній магії (мили хвору голо­ву, уживали від бешихи, жовтяни­ці, падучої, з васильками робили купіль для дитини, дівчата кидали рослину у воду і вмивалися — на красу). Нехай Марусі вільце в’ють з хрещатого барвінку, з запашного василька, з червоної калини (пісня); Ой на горі василечки сходять, Під горою барвінок послався (пісня).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 65-66.