бузько́ = бузьо́к = бу́сел = бу́сол = боця́н = боцю́н — народні назви лелеки (див.); у народі виступає символом праці та відданості; вва­жають, що займати його не можна, бо хату спалить (тим самим висту­пає символом помсти); в О. Кобилянської: «Зачиніть і браму… аби бусол не прийшов… аби вуглик у дзьобі не приніс, хату не запалив… Так лячно»; здавна малим дітям розповідають, що нібито ці птахи приносять новонароджених, пор. у І. Чендея: «— Неньку, нам бузьок приніс хлопчика, — радісно почав Андрійко»; де птах зів’є своє гніз­до, тій хаті буде щастити; птах обирає хату спокійну й побожну, бо сам побожний; береже оселю, на якій сидить; навесні повертає­ться обов’язково до свого гнізда; першого бузька вітають словами: «Стоїть бузько на воротях у черво­них чоботях». Тішиться, як би його бузько носом ськав (приказка); Бу­сел у своїм гнізді, як сторож вірний, калатає (М. Шеремет); Боцюн, бо­цюн меле, а крук насипає (С. Руданський); Один самотній бусел по­любив чужу буслиху. От тільки бусел-чоловік полетить кудись із гніз­да, а коханець уже й спускається до буслихи. І відбив таки він її, забрав з чужого гнізда, і полетіли вони ко­хатися на нове місце до лісу… (М. Стельмах).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 58.