бра́тчик —

1) (ж. бра́тчиця) член братства (у першому знач.), това­риства, компанії. Громада зібралась на цвинтар на мед, що титар і братчики по старому звичаю нава­рили к празнику (І. Нечуй-Левицький); Часто виділи його [отця] Анастасія братчики вночі, ідучого тихо, як тінь (І. Франко); Я перша братчиця в дівочім братстві (Леся Українка);

2) член козацької Січі, козацького товариства (звідси спо­лучення — брат-това́риш); січовик. Понаходило таки чимало братчиків-січовиків (О. Стороженко);

3) одноплемінник, представник того самого або спорідненого народу (зазвичай уживається з гумором або іронічно). В дяку вам, непевні діти, Ваші братчики любі Всю іс­торію освіти Загребли цілком собі! (П. Грабовський — тут, зверта­ючись до українців та їхньої істо­рії, поет має на увазі росіян); Бо вже як наш братчик, українець, гне з себе дурня, верзе так, мов у нього в голові вилами укладено, то вже й жди, що він самого розумного у ре­шеті повозить та з нього ж ниш­ком собі поглузує (Д. Мордовець);

4) взагалі товариш, приятель, од­нодумець (спочатку як переносне, також іронічно). Ой Божечку ми­лосердний, що маю робити, Тяжко мені без братчиків на сім світі жити (пісня); А Чіпка знов засів, п п’є та гуляє з братчиками (Панас Мирний);

5) член братчини (див. бра́тчини 2);

6) у множині — див. брат-і-сестра́;

7) брат (уживається як пестливе або фамільярне) Братчику мій любий, вечеряй ти з нами (Ю. Фесолович).

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 54-55.