бджола́ (зменшено-пестливі — бджі́лка, бджі́лочка, бджі́лонька; у множині — бджоленя́та; розведення бджіл для одержання меду, воску, прополісу тощо — бджільни́цтво, бджоля́рство) — медоносна комаха, що збирає квітковий нектар і переробляє його на мед; живе й виробляє мед у вулику; пор. народну загадку про бджіл і вулик: «Вийду я на гірку, одчиню комірку. Якби не гайдамаки, то з’їли б собаки»; про бджолиний рій: «Піду я до гетьмана; нападуть на мене гетьманові собаки — ані одбитися, ні одмолиться, піти в річку та й втопиться»; уживається також як збірне поняття (у знач, «бджоли»); символ душевної чистоти — побожності й святості; здавна комаха вважається «Божою пташкою» (про це читаємо у М. Номиса в загадці про бджолу: «Летів птах через Божий дах: тут моє діло на вогні горіло») або «Божою мушкою», тому знищувати її, за народними повір’ями, великий гріх; вона освячує і свій мед, що є необхідним у святочних обрядах, наприклад у різдвяній куті, а також у ритуалі похорону чи поминок (додають мед у коливо); бджолярство в народі вважалося святим заняттям, пасіка — святим місцем, а пасічник — Божою людиною; ця комаха виступає символом працьовитості, тому й кажуть: «Будь робоча, як бджола»; постійне асоціювання меду з бджолою народ переносить на добру людину, яка не мислить свого життя без праці («Добрий чоловік без роботи, що бджола без меду»), — можливо, тому «добру людину бджола не кусає»; оберігачами «Божих пташок» («Божих мух») вважаються святі Зосим і Сава; у день Святого Зосима-Бджоляра (17/30 квітня) виставляли вулики на бджільнику і просили «бджолиного бога», аби бджола злітала до моря й принесла золоті ключі від довгожданого літа; у день Сави (27 вересня/10 жовтня) пасічники ховали вулики на зиму і змушували молитися дітей, бо їхня молитва «найугодніша» Богові: «Дай, Боже, щоб бджілки водилися, мед носили і не вмирали»; бджолину отруту й прополіс широко використовували в народній медицині; з поведінкою бджоли пов’язано багато народних прикмет, — «бджоли восени щільніше вічко воском заліплюють — на холодну зиму, залишають його відкритим — на теплу», «бджоли сидять на стінках вулика — буде велика спека», «коли в січні бджола з вуликів вилітає, то недобрий рік нам обіцяє», «ранній виліт бджіл — гарна буде весна», «який рік на бджоли, такий і на вівці». І бджола на красний цвіт летить (прислів’я); Добру людину бджола не кусає (прислів’я); У пасіці мені бджоли, за пасікою оси, А вже ж тая Бондарівна плаче та голосить (Я. Головацький); Збирають світлі, золоті меди Веселокрилі та прозорі бджоли (М. Рильський); За бджілкою підеш — до меду дійдеш (приказка); Люде до церкви йдуть, як бджілки гудуть (П. Чубинський); Кругом — як рай і бджілочки гудуть, І пташечки, радіючи, співають (Л. Глібов).
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 30-31.